-
Notifications
You must be signed in to change notification settings - Fork 0
Expand file tree
/
Copy pathindex.html
More file actions
97 lines (80 loc) · 10.3 KB
/
Copy pathindex.html
File metadata and controls
97 lines (80 loc) · 10.3 KB
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
41
42
43
44
45
46
47
48
49
50
51
52
53
54
55
56
57
58
59
60
61
62
63
64
65
66
67
68
69
70
71
72
73
74
75
76
77
78
79
80
81
82
83
84
85
86
87
88
89
90
91
92
93
94
95
96
97
<!doctype html>
<html>
<head>
<meta charset="utf-8">
<title>Про мене</title>
<link rel="stylesheet" href="style.css" />
<link rel="shortcut icon" href="img/favicon.ico" type="image/x-icon"/>
<link href="https://fonts.googleapis.com/css2?family=Montserrat:ital,wght@0,300;0,400;0,500;0,600;0,700;0,800;0,900;1,200;1,300;1,400;1,500;1,600;1,700;1,800;1,900&family=Ubuntu:ital,wght@0,300;0,400;0,500;0,700;1,300;1,400;1,500;1,700&display=swap" rel="stylesheet">
</head>
<body>
<div class="container">
<nav>
<a href="index.html">Головна</a>
<a href="about.html">Про нас</a>
<a href="gallery.html">Галерея</a>
<a href="https://www.facebook.com/sasha.fors.12" target="_blank">ФБ</a>
</nav>
<h1>Бузаджи Олександра</h1>
<img class="photo" src="img/manefoto2.jpg" alt="Бузаджи Олександра" />
<h3>Дитинство, Юність, Вища освіта</h3>
<cite><b>Всі ми залишаємося дітьми, яких відправили у доросле життя.</b> <br>Джон Бредшоу</cite>
<p>Кажусь, що <b>дитинство</b>, то єдиний час, в який мріють повернутися одразу всі люди в світі.
Коли я згадую про нього, то мені сум затьмарює очі. Від мого дитинства вже майже нічого
не залишилося. Лише кущі біля бабусиної хати та купа фотографій, які будять мої спогади.
В шість років я любила сидіти на печі після гарячої ванної та сохнути, поки бабуся готує
рис з гречкою в молоці. До 12 років я прожила в селі - ходила по гриби, навіть пасла корів
і була далеко від міського шумного та бунтівного життя. Рано пішла до школи, бо не було місця
в дитячому садку, а мама з татом працювали. Була найнижча, наймолодша і найсіріша серед усіх.</p>
<p><b>Юність</b> моя пройшла вже в поселенні міського типу. Ми переїхали з мамою і сестрою, я тоді
вперше змінила в школу, почала все спочатку. Багато сил вклала в те, щоб не вітатися з кожним,
кого зустріну по дорозі. Там відбулося моє перше кохання, вечірки та ночівлі в подруг, хоча
мама завжди була проти. Я брехала. Вона досі про це не знає. Або знає, але просто мені не сказала.
З часом місто здалося селом, а мені захотілося більше свободи. Я відчувала себе самостійною до
самих кісток, хоча було зовсім не так. Моя мрія зупинилася на столиці, я хотіла тут жити, щоб
відчути смак волі. Потрібно було підтягнути багато оцінок в школі, почати вивчати ненависну математику,
перестати сваритися з батьками. Навчитися готувати, врешті решт.</p>
<p>Всі думали, що я просто жартую. Ніякого Києва і університету не буде, або я просто не зможу. Тим не менш,
зараз <em>я навчаюсь на третьому курсі факультету журналістики і міжнародних відносин в Київському університеті
культури</em>. За фахом я поки не пропрацювала жодного дня. Мені навіть здається, що цього не станеться, але ви
не думайте: я йшла за мрією і досі за нею йду. І моя мрія не професія чи місто, вона - нові знання.</p>
<h4>Робота</h4>
<p>Ще випускаючись з четвертого класу я казала, що хочу бути продавчинею, як моя мама. Це було безглуздо
і смішно, особливо знаючи, що в мене не виходить подружитися з точними науками. Тим не менш, моєю першою
посадою стала саме посада продавчині в магазинчику від одного з кафе мого міста. Мені хотілося звідти піти
ледь не кожного дня, бо постійно доводилося сваритися з покупцями через неправильно видану решту. Я думала,
що то вони не розуміються в моїй роботі, але то насправді я не розумілася в цифрах і, коли це сплило, мені
прийшлося постійно користуватися калькулятором. Звільнилася звідти з тріском, ще два місяці після того потребуючи
свою зарплатню повністю в руки. З тих пір, робота не була моїм бажанням. Я до того ніколи не прагнула.</p>
<p>За той час без роботи мені треба було звідкілясь брати кошти. Я продала 60 см свого волосся, робила домашнє
завдання за гроші, редагувала різноманітні документи, бралася за елементарні підробітки. Цього не вистачало
на нормальне життя, аби ні в чому собі не відмовляти, тому я вирішила, що колись буду працювати. Просто трохи пізніше.
І така думка затягнулася до тих пір, поки я не залишилася без грошей.</p>
<p>Ліньки відкривала сайти з вакансіями і вишукувала те не знаю що, свайпаючи 99% вакансій в списку. Вони мені здавалися
якимись складними і дивними. З часом я стала задивлятися на роботу офіціантом. Не потрібно багато знань, можливе довге
стажування, а головне - неважливі освіта й досвід. Влаштувалася спочатку в італійське кафе, з якого згодом пішла
через жахливий колектив, а потім в пекарню-кафе. Крафтове місце, яке відкрило мені очі на любов. До справи, до продукту.
Показало, як потрібно працювати з колективом та налагоджувати комунікацію. Відкинуло дідовщину, щоб запалити в серці
вогонь і повагу. Я пишаюся місцем, в якому працюю, бо це не про гроші, а про сім'ю. А сім'ї мені завжди не вистачає.</p>
<p>Про це можна дізнатися більше на сторінці <a href="https://www.instagram.com/zavertailo.kyiv/" target="<_blank></_blank>"> Zavertailo.</a></p>
<h5>Відпочинок</h5>
<p>Тиша. Зараз мені доводиться постійно бути в напрузі, слухати людей, щоб потім спілкуватися з ними без перестанку.
Потрібно пояснювати їм одне й те саме мільйон разів, вислухати критику з кам'яним обличчям і вибачатися в тому, де
немає моєї провини. Це робота над собою - не встати після якоїсь стресової ситуації, аби піти. Врятовує тиша.
Без гомону пташок, дерев та іншої живності. Без питань та порад інших, хоч і близьких мені людей. Врятовує
ліжко - затишне і тепле, де можна швидко заснути, в надії зустрітися з тишею знову.</p>
<p>Кулінарія. Мені подобається годинами бігати і готувати якусь нову страву, навіть якщо вона в результаті вийде
бридкою. Так, я потім дуже розчаровуюсь, але така активність мене надихає. Я колекціоную багато спецій, а ще ніколи
не роблю як написано в рецепті. Нещодавно додала лимон і мед в борщ - став ще смачнішим, ніж класичний. Хочу випікати,
але для цього варто пройти кондитерські курси. Часу поки нема, та хіба не головне, що є бажання?</p>
<p>Музика. Меланхолічна, спокійна українська пісня на пару зі сливовим варенням, залитим гарячою водою. Я б хотіла
навчитися грати на гітарі чи піаніно, займатися вокалом. Постійно співаю собі в такт. Виходить непогано, хтось навіть
каже, що в мене майже талант.</p>
<hr>
<footer>
<p>
© Усі права захищені, 2021
</footer>
</div>
</body>
</html>